Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Справа № 904/9248/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачаОСОБА_4 - довіреність від 29.05.2013 р. (а.с. 108)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 на постанову від 22.09.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 904/9248/13 господарського суду Дніпропетровської області за позовомВерхньодніпровської районної радидоФізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 24 407,40грн. В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 р. Верхньодніпровська районна рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у сумі 24 407,40 грн., посилаючись на приписи статей 525, 526, 589, 655 Цивільного кодексу України, при цьому, просила поновити строк позовної давності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.02.2010 р. між сторонами було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, який посвідчений нотаріально і, за умовами якого, відповідач - ФОП ОСОБА_5 зобов'язувалась сплатити за придбаний об'єкт встановлену ціну - 122 307,00 грн., проте, відповідачем сплачено тільки 12 203,00 грн. застави, а несплата залишку суми мотивована відповідачем неправильно зазначеним у договорі номерм рахунку райради, щодо виправлення якого райрадою були вжиті заходи, про що свідчать нотаріально завірені виправлення у договорі купівлі - продажу.

Позивач зазначав про неодноразові направлення райрадою на адресу відповідача повідомлення про сплату встановленої у договорі ціни за придбану нежитлову будівлю, які залишені відповідачем без відповіді.

При цьому, відповідачем було змінено місце реєстрації без повідомлення про це позивача. Однак, виявивши у 2013 році нове місце проживання відповідача, райрадою було направлено лист з вимогою про розрахунок за договором та про розірвання договору, який залишено відповідачем без відповіді, а зміна відповідачем без повідомлення позивача місця проживання є підставою для поновлення строку позовної давності для звернення з позовом до суду.

Позивач вказував, що відповідно до пункту 7.2 договору купівлі - продажу, у разі якщо покупець протягом 30 днів з моменту нотаріального посвідчення договору не сплатить установлену ціну, то він сплачує продавцю 20 відсотків від ціни придбаного об'єкту, що становить 24 407,40 грн., за стягненням яких позивач звернувся до суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2014 р. (суддя Бєлік В.Г.) позовні вимоги задоволені, стягнуто з ФОП ОСОБА_5 на користь Верхньодніпровської районної ради 24 407,40 грн.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5 Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Чимбар Л.О., Антонік С.Г., Чоха Л.В.), переглянувши рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 22.09.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ФОП ОСОБА_5 подала до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та відмовити Верхньодніпровській райраді у задоволенні позову про стягнення заборгованості за договором купівлі - продажу, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на неналежне повідомлення судом першої інстанції про дату, час та місце судового засідання у даній справі вказуючи на те, що як вбачається з матеріалів справи судом направлялись за адресами реєстрації відповідача виклики до суду, а також судове рішення, проте, відповідачем вказані листи, в порядку визначеному Правилами "Про надання послуг поштового зв'язку", затверджених постановою КМУ № 270 від 05.03.2014 р., не отримувались.

Заявник касаційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 2.1 договору, відповідач повинен був перерахувати кошти протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору, тобто не пізніше 19.03.2010 р., в той час як позовна заява була прийнята судом до провадження 02.12.2013 р., тобто через більше ніж 7 місяців після закінчення строку для звернення до суду, а оскільки відповідач не була належним чином повідомлена про розгляд справи судом першої інстанції, то заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності відповідачем подано до суду апеляційної інстанції, проте, залишено апеляційним судом поза увагою.

Стосовно позовних вимог по суті, скаржник зазначає, що у матеріалах справи наявний лише один лист позивача з повідомленням про наявність заборгованості за договором купівлі - продажу та вимогою про сплату вказаних коштів, натомість повідомлень про розірвання договору та сплату штрафу матеріали справи не містять. При цьому, суд апеляційної інстанції визнав самостійне виправлення нотаріусом даних платіжних реквізитів у договорі достатніми фактами наявності узгодженої умови між сторонами, в той час, як відповідач не була обізнана про це, оскільки не повідомлена про такі зміни, про що свідчить відсутність її підпису на вказаних виправленнях та посвідчувального напису нотаріуса про перевірку особи, яка здійснює такий підпис.

Верхньодніпровська районна рада у відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у її задоволенні та залишити в силі судові рішення, вказуючи на правомірність встановлення судами факту нездійснення відповідачем своєчасного розрахунку за спірним договором.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції 17.02.2010 р. між Верхньодніпровською районною радою (продавець) та ФОП ОСОБА_5 (покупець) укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця нежитлову будівлю загальною площею 1771,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташована на земельній ділянці площею 6538, яка вказана по фактичному користуванню, а покупець зобов'язувався прийняти вказане приміщення і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі.

Пунктом 1.2 передбачено, що право власності на будівлю переходить до покупця з моменту нотаріального посвідчення цього договору та повної сплати за об'єкт продажу, на підтвердження чого сторонами підписується акт приймання-передачі майна та видається свідоцтво про право власності.

17.02.2010 р. даний договір посвідчений нотаріально державним нотаріусом Верхньодніпровської державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 323.

Згідно з актом оцінки вартості об'єкта, яка була проведена суб'єктом оціночної діяльності 07.12.2009 р. та затвердженим заступником голови Верхньодніпровської районної ради, загальна вартість об'єкту становить 152546,00 грн., в тому числі ринкова вартість об'єкта складає 127 122,00 грн. та ПДВ 25424,0 грн. (пункт 1.3. договору).

У протоколі засідання комісії з проведення відчуження зазначено, що вказаний об'єкт продається за: 122 037,00 грн. у тому числі ПДВ 20 339,00 грн. (пункт 1.4. договору).

Відповідно до пункту 2.1.договору покупець зобов'язаний сплатити за придбаний об'єкт відчуження протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору. Плата за об'єкт відчуження вноситься на підставі цього договору.

Пунктом 7.2. договору сторони передбачили, що у разі, якщо покупець протягом 30 днів, з моменту нотаріального посвідчення цього договору не сплатить установлену ціну, то він сплачує продавцю 20 відсотків від ціни придбаного об'єкта. При цьому договір купівлі-продажу підлягає розірванню.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідач, в порушення прийнятих на себе зобов'язань, за придбаний об'єкт нерухомості розрахувався частково, сплативши лише заставу в сумі 12 203,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, Верхньодніпровська районна рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ФОП ОСОБА_5 про стягнення коштів у розмірі 24 407,40 грн. на підставі пункту 7.2 договору, при цьому, просила поновити строк позовної давності, посилаючись, зокрема, на приписи частини 2 статті 267 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 вказаного Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За приписами статті 258 Цивільного кодексу України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини 2 статті 258 цього Кодексу).

У відповідності до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 цього Кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спору, зробленої до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

При цьому, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Здійснюючи судовий розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що за своєю правовою суттю 20 % від ціни придбаного об'єкту, які заявлені позивачем до стягнення, є штрафом, стягнення якого не суперечить закону.

Разом з тим, судом встановлено, що сума позову заявлена позивачем з пропуском строку позовної давності, оскільки пред'явлена до суду лише в листопаді 2013 року, а відтак, вимоги позивача суд визнав такими, що заявлені з пропущенням встановленого строку позовної давності.

Однак, приймаючи до уваги відсутність поданої відповідачем відповідної заяви, поданої в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, судом позовна давність застосована не була.

Разом з цим, відповідно до частини 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше трьох днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні. Ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою від 02.12.2013 р. господарським судом Дніпропетровської області порушено провадження у даній справі та призначено позовну заяву Верхньодніпровської райради до розгляду.

Вказана ухвала направлена сторонам 02.12.2013 р., що вбачається зі штампу суду.

10.12.2013 р. до господарського суду повернуто поштове відправлення на ім'я ФОП ОСОБА_5, направлене судом на адресу: АДРЕСА_3 та повернуто з повідомленням пошти про відсутність такого будинку (а.с. 24-25).

Разом з цим, як вбачається з копії паспорту відповідача, ОСОБА_5 зареєстрована АДРЕСА_2 (а.с. 9), а згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, ОСОБА_5 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2.

За приписами процесуального законодавства, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, ухвала про порушення провадження у даній справі направлена відповідачеві на неіснуючу адресу, про що свідчить напис на довідці Укрпошти у розділі причини повернення поштового відправлення (а.с. 24-25), як й на невірну адресу 26.12.2013 р. направлена ухвала суду про відкладення розгляду даної справи (а.с. 41-42).

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 16.12.2013 р. ФОП ОСОБА_5 вказане місце проживання відповідача за адресою: 51600, АДРЕСА_4 (а.с. 28).

Однак, ухвала суду про призначення справи до розгляду на вказану адресу відповідачу не направлялась, а ухвали суду про відкладення розгляду справи, які були направлені за адресою: АДРЕСА_4, 18.12.2013 р. та 26.01.2014 р. (а.с. 34-35, 44-45), а також рішення господарського суду від 11.02.2014 р., відповідачем не отримані.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

Статтею 33 вказаного Кодексу встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

При цьому, статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду (частини 1, 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_5, посилаючись на неналежне повідомлення судом першої інстанції відповідача про розгляд справи, заявив в апеляційному суді про застосування наслідків спливу позовної давності.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що сума позову заявлена позивачем з пропуском строку позовної давності, а відтак вимоги позивача суд визнав такими, що заявлені з пропущенням встановленого строку позовної давності, дійшовши при цьому, висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, з огляду на неподання відповідачем відповідної заяви, в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України.

Проте, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що здійснюючи апеляційне провадження судом не взяті до уваги доводи заявника апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача судом першої інстанції про розгляд справи, а відтак, зроблено передчасний висновок стосовно відсутності підстав для застосування позовної давності з огляду на неподання відповідачем відповідної заяви, в порядку частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України до позовних вимог про стягнення штрафу.

За приписами статті 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Враховуючи викладене та повноваження суду апеляційної інстанції, визначені статтею 103 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.09.2014 р. у справі № 904/9248/13 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач